Проблеми визначення резидентського статусу фізичних осіб Друк

Упродовж останніх десятиліть у світі триває процес «стирання» кордонів між державами - люди стають все більш мобільними та все частіше переміщуються з однієї країни до іншої. Україну цей процес також не оминув. Мільйони українців наразі мешкають та працюють не на своїй батьківщині. Здебільшого іноземні громадяни (деякі з них є нашими колишніми співвітчизниками) приїздять до України. При цьому може виникнути ситуація за якої відразу дві держави претендують на право оподаткування доходів такої особи. Звісно, фізична особа у подвійному оподаткуванні своїх доходів не зацікавлена. Саме для уникнення подвійного оподаткування у законодавстві багатьох країн виникло поняття «резидент». Особи які визнаються резидентами даної країни, сплачують податки на доходи, які вони отримали у будь-якій країні світу, особи, які є нерезидентами-на доходи які вони отримали лише на території цієї країни.

Держави під час визначення резиденції фізичних осіб застосовують свою внутрішню дефініцію поняття «резидент», вона може різнитися. Спробуємо з’ясувати, хто є резидентами та нерезидентами з огляду на Українське законодавство, зокрема Податкового кодексу України, який вступив у дію 01 січня 2011 року.

Згідно статті 14.1.213 Податкового кодексу фізична особа резидент- фізична особа, яка має місце поживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній із держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається

Згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Проте ані Податковий кодекс, ані інші законодавчі акти України не визначають поняття «основне місце проживання» і не встановлюють порядок самостійного визначення фізичною особою основного місця проживання на території України.

Тобто Податковий кодекс визначення фізичної особи як резидента ставить в залежність лише від однієї ознаки-проживання на території України. При цьому всі інші додатково наведені ознаки (центр життєвих інтересів, тісні особисті чи економічні зв’язки) мають значення лише тоді, коли особа має місце проживання також в іноземній країні.

Як видно з наведених дефініцій, однією з найголовніших проблем, які виникають під час з’ясування питання, резидентом якої держави є особа-це проблема визначення місця проживання цієї особи.

Для визначення резидентського статусу фізичної особи встановлення місця її проживання недостатньо, адже ця особа може мати кілька місць проживання. Цей факт закріплено у статті 29 Цивільного кодексу України. Необхідно встановити її постійне місце проживання.

Місцем проживання фізичної особи, Законом 1382 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», визначено адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому згідно зі ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документа із зазначенням адреси житла та внесення цих даних до реєстраційного обліку, що здійснюється відповідним органом, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Для громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Які постійно проживають в Україні встановлюється обов’язок реєстрації у територіальних підрозділах державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. Порядок такої реєстрації встановлено постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання. Від 16.01.2003 року № 35. Таким чином можна дійти висновку, що, якщо фізична особа зареєстрована згідно із зазначеним Порядком - вона має постійне місце проживання у місці реєстрації.

У разі якщо державу в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній із держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Якщо фізична особа має зареєстроване місце постійного проживання в іншій державі, а в Україні зареєстроване місце тимчасового проживання то така особа відповідно до вимог Податкового кодексу буде вважатись нерезидентом. При цьому видана іноземцю посвідка на постійне місце проживання, є лише дозволом на проживання в Україні і не підтверджує факт постійного проживання іноземця в Україні, тому не може бути документом, що свідчить резидентський статус платника податку в Україні. Іноземець повинен документально підтвердити факт свого проживання (перебування на території України не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Отже згідно статті 14.1.213 Податкового кодексу резидентський статус фізичної особи визначається з огляду на такі ознаки (причому кожна наступна ознака використовується лише у тому випадку, коли неможливо точно визначити резидентський статус особи за попередньою):

- місце проживання в Україні;

- місце постійного проживання в Україні;

- центр життєвих інтересів в Україні;

- перебування в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року;

- громадянство України.

Колізії яки виникають при визначені резидентського статусу фізичної особи, коли неможливо визначити за вищевказаними критеріями резидентом якої країни є фізична особа, її резидентський статус в багатьох країнах визначається компетентними органами.

На жаль законодавство України не передбачає яким саме документом можно належним чином підтвердити статус резидента.

Державна податкова адміністрація України у листі від 05.04.2011 року № 6506/6/17-0715 зазначає, що Податковий кодекс не містить норми щодо необхідності одержання іноземцями від податкових органів документів, що підтверджують статус резидента України і оскільки нотаріус є особою, відповідальною за перевірку вірності уплати податку фізичною особою іноземцем, то й обов’язок визначення статусу резидента України платника податку-іноземця, покладається на нотаріуса, який посвідчує договори дарування, купівлі-продажу, видає свідоцтва про право спадщину. Це положення листа ДПА прямо суперечить нормам Податкового Кодексу України, який встановлює, що особою відповідальною за сплату податку, є сам платник податку або у прямо передбачених випадках податковий агент (стаття 171 Податкового кодексу). При цьому нотаріуси не є податковими агентами щодо сплати податків сторонами договору при нотаріальному посвідченні таких договорів та при видачі свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, у разі колізії, визначення статусу резидента платника податку-іноземця, виходить за межі компетенції нотаріуса і повиннно вирішуватись спеціально уповноваженими органами.

Згідно Податкового Кодексу контролюючим органами щодо податків, які справляються до бюджетів, є органи державної податкової служби. Облік платників податків також здійснюється органами державної податкової служби, тому і питання визначення статусу резидента, на мою думку,  повинні вирішувати, органи, які контролюють сплату податків.

 
English Czech Danish French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish Swedish Latvian Ukrainian

Бізнес ЕРА

VTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM Banners

Правовий Вісник

VTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM Banners