Спадкування за заповітом Друк

Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут — спадкове право.

Виходячи з вищесказаного, спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.

Спадкове право «надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.

Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини.

Як зазначено в статті 1224 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Виключенням для таких осіб є тільки те, що знаючи про це , спадкодавець все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом.

Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Спадкове майно — це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосовуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.

Це право власності на будинок, дачу, автомашину, заощадження, предмети домашньої обстановки та особистого вжитку, інші речі, які є об'єктом права власності громадян. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкодавцем договорів ( договору купівлі-продажу, договору позики, договору схову тощо).

Як уже було зазначено, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони переходять після його смерті до спадкоємців, крім прав та обов'язків особи як кредитора або боржника, передбачених стаття 608 ЦК.

Нормами спадкового права України передбачено дві підстави спадкування: спадкування за законом і спадкування за заповітом.

Спадкове право надає кожному громадянину можливість на випадок смерті розпоряджатися своїм майном. Особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті називається заповітом (ст. 1233 ЦК).

Право на заповіт (бути заповідачем) має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Спадкоємцями за заповітом можуть бути будь-які особи, незалежно від того, чи є вони в переліку спадкоємців за законом, чи їх немає. Цими особами, як уже зазначалося раніше, можуть бути не лише громадяни, а й юридичні особи, а також держава.

Заповідач може в будь-який час відмінити свій заповіт, внести в нього зміни або заповісти своє майно іншій особі; якщо новий заповіт визнаний не дійсним, чинність попереднього не відновлюється, крім випадків установлених ЦК.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладання, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.  Порушення зазначеної форми тягне за собою недійсність заповіту.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади , хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа в присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ (частина 4 статті 207 ЦКУкраїни. ). Заповіт не може підписувати особа на користь якої його зроблено. Закон допускає можливість посвідчення заповіту крім нотаріальної контори й іншими органами і посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК. Так, до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти громадян, що перебувають на лікуванні в лікарнях, проживають в будинках престарілих, перебувають під час плавання на морських суднах, заповіти військовослужбовців, заповіти громадян, які перебувають в експедиціях, заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, та ін. Ці заповіти посвідчують визначені цивільним законодавством посадові особи. Заповіт складається у двох примірниках. Один із них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у випадку його ( тобто вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі надпису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника банку. Причому підпис вкладника банку має бути посвідченим завідуючим відповідного відділення (філіалу) банку. Є категорія осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини. Вони успадковують незалежно від змісту заповіту половину частки (Ст.1241 ЦК) , яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом.

До них належать неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина (чоловік), батьки (усиновителі) й утриманці померлого.

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, називають обов'язковою часткою.

Відповідно до частини другої статті 1235 ЦК України заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Закон надає заповідачу право розпорядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (ст. 1242 ЦКУ ,ст.1244 ЦК України). Наприклад, заповідач може вказати, що він все своє майно заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщини чи відмовилась від неї, він майно заповідає брату. Таке розпорядження називається підпризначенням спадкоємця.

Заповідач має право зобов'язати спадкоємців за заповітом виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме розпорядження — заповідальним відказом.

Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять в коло спадкоємців за законом, так і особи, що не є спадкоємцями за законом (ст.1237 ЦК України).Предметом заповідального відказу може бути  передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст.1237 ЦК)

 

Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобов'язує її кожного місяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.

Чинним законодавством України спеціально передбачено можливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі заповідальні відкази часто зустрічаються у повсякденному житті та зачіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У статті 1238 ЦК України зазначено, що заповідач вправі покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку до іншої особи право довічного користування зберігає силу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим будинком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу.

Відповідно   до   статті   1240   ЦК   України   заповідач   може   покласти   на спадкоємця  виконання  будь-який дій,  спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладанням. Наприклад, заповідаючи комусь бібліотеку, спадкодавець  вправі зобов'язати цього спадкоємця дозволити студентам учбового закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею. Отже, покладання переслідує деякі загальнокорисні цілі, внаслідок чого його виконання мають право вимагати інші спадкоємці, організації, що зацікавлені у виконанні покладання, а також прокурор. На відміну від заповідального відказу покладання може мати і немайновий характер.

Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст.1254 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори.

Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. При цьому необов'язково, щоб в пізніше складеному заповіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.

Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном. Ці втрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець зобов'язаний представити спадкоємцям за їх вимогою звіт (ст.1291 ЦК України).

Усі питання пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням майна до спадкоємців і документальним оформленням прав, вирішуються нотаріальними конторами. Лише якщо між зацікавленими особами виникає спір переходу майна померлого до його спадкоємців, то лише в цьому випадку спірні питання вирішуються судом.

Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначене коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

 
English Czech Danish French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish Swedish Latvian Ukrainian

Бізнес ЕРА

VTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM Banners

Правовий Вісник

VTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM BannersVTEM Banners